Лі Джонс: страдли — це «нечесність щодо лімітів», і їх варто скасувати

Покерний автор і ветеран індустрії Лі Джонс опублікував чергову колонку, у якій різко розкритикував використання страдлів у кеш-іграх. На його думку, вони не роблять покер цікавішим, а лише штучно збільшують ліміти, створюють плутанину за столом і відлякують нових гравців.

Як працює страдл

Як приклад Джонс розглядає гру $1/$2 NLH. Після малого та великого блайндів гравець на позиції UTG може поставити страдл — зазвичай $4 або $5, після чого торгівля починається з наступного гравця.

Автор заперечує популярну думку, що страдл «створює екшен». На його переконання, він лише подвоює фактичний ліміт гри, а ефективні стеки скорочуються вдвічі. У результаті розіграші стають більш механічними, а банки частіше доходять до шоудауну.

Джонс також перелічує різні варіанти страдлів:

• Mississippi straddle — страдл може поставити будь-хто за столом, а дія починається з гравця ліворуч.
• Button straddle — страдл ставить батон, після чого торгівля починається з малого блайнда. Теоретично це змушує SB і BB грати надзвичайно тайтово, хоча на практиці цього майже ніхто не робить.
• Dallas straddle — на думку автора, найгірший варіант. Батон не лише ставить страдл, а й отримує останнє слово до флопа, що руйнує баланс префлоп-гри.
• Double, triple та quadruple straddle — кілька послідовних страдлів можуть швидко перетворити гру $1/$2 на фактичний формат $1/$2/$5/$10 або ще дорожчий, де префлоп нерідко зводиться до олл-інів.

За словами Джонса, у деяких клубах перший страдл взагалі не обмежується подвійним великим блайндом і може становити будь-яку суму аж до половини стека.

«Страдли лише збільшують гру»

Автор наголошує, що страдл — це мертві гроші в поті ще до роздачі карт. Чим більше таких грошей, тим більші ставки готові робити учасники, щоб їх виграти.

Якщо під «екшеном» маються на увазі більші банки у грошовому вираженні — це правда. Але твердження, що страдли стимулюють грати більше рук, Джонс називає помилковим.

«Нечесність щодо лімітів»

Центральною тезою статті стала концепція «нечесності щодо лімітів» (stakes dishonesty). На думку Джонса, страдли приховують реальний розмір гри й вводять потенційних учасників в оману.

Він наводить приклад кеш-гри $2/$3 із бай-іном $300. Формально це 100 великих блайндів, однак якщо за столом постійно використовується button straddle до $10, фактично стек становить лише близько 30 страдлів.

Джонс також згадує слова Чарлі Вілмота, який зазначив, що страдли приховують реальний рівень гри в онлайн-списках очікування, через що такі столи рідше привертають увагу професійних гравців. Водночас сам автор вважає, що набагато важливіше інше: страдли заплутують, дратують і відлякують звичайних любителів.

Соціальний контракт і новачки

Попри власну критику, Джонс зазначає, що якщо сідає за стіл, де страдл є усталеною практикою, то сам регулярно його ставить, дотримуючись негласного соціального контракту між учасниками гри.

На його думку, найбільше від цього страждають новачки. Він описує ситуацію, коли гравчиня вперше приходить у найдешевшу гру $1/$3 із бай-іном $300, але майже одразу бачить button straddle до $10 і рейз до $40. Після кількох кіл вона залишає стіл, вирішивши, що така гра їй не підходить.

Яке рішення пропонує Джонс

Автор вважає, що існують значно кращі способи зробити кеш-гру цікавішою.

Якщо мета — збільшити кількість розіграних рук і залучити більше гравців до потів, він пропонує використовувати анте, зокрема big blind ante. Наприклад, у грі $1/$3 із big blind ante $3 у поті з’являється приблизно на 75% більше мертвих грошей, що дійсно змінює оптимальні префлоп-діапазони та стимулює активнішу гру.

Якщо ж гравці просто хочуть грати на вищих ставках, Джонс закликає переходити за столи $2/$5 або $5/$10, а не змушувати учасників гри $1/$3 фактично грати дорожчий формат через постійні страдли.

Підсумовуючи, він закликає зробити так, щоб заявлені ліміти відповідали реальному розміру гри, без прихованого підвищення ставок за допомогою страдлів.