Ендрю Ліхтенбергер: аспекти покеру, які неможливо розв’язати солвером

Існує чимало успішних професійних гравців, але Ендрю «LuckyChewy» Ліхтенбергер давно заслужив репутацію одного з найглибших мислителів сучасного покеру. За понад два десятиліття кар’єри він виграв браслет WSOP, два персні серії, дев’ять титулів PokerGO Tour і заробив понад $25 млн у живих турнірах. Водночас його завжди цікавила не лише математична сторона гри, а й те, що неможливо виміряти солверами.

В ексклюзивному інтерв’ю PokerOrg Ліхтенбергер розповів про свій шлях у покері, людей, які вплинули на його розвиток, власне ставлення до інтуїції та пояснив, чому навіть у сучасній ері GTO вважає, що далеко не всі правильні рішення можна отримати за допомогою програмного забезпечення.

Інтуїція — це не магія

За словами Ліхтенбергера, інтерес до інтуїції виник не тому, що він спеціально прагнув знайти якийсь прихований спосіб перемагати. Все сталося природно.

Він згадує, що з часом почав помічати моменти, коли певне внутрішнє відчуття або навіть фізична реакція підказували йому рішення ще до того, як він встигав повністю проаналізувати ситуацію.

«Для мене це був цілком природний процес. Я не шукав цього навмисно — це просто почало відбуватися. Коли такі моменти виникали, вони змушували мене замислитися, що в покері існують певні приховані закономірності».

При цьому американець наголошує, що не вважає кожне інтуїтивне відчуття проявом якоїсь надприродної сили. Навпаки, головне завдання полягає в тому, щоб навчитися відрізняти справжній сигнал від звичайного шуму.

Саме ця проблема — «signal versus noise» — стала для нього одним із головних напрямків дослідження протягом багатьох років.

Роздача, яка запам’яталася найбільше

Як приклад роботи інтуїції Ліхтенбергер навів одну з роздач.

Він захистив великий блайнд із A♥9♠. На терні дошка мала вигляд A♣ Q♦ 8♦ 5♠, після чого суперник зробив велику ставку.

Поки він обдумував рішення, у нього виникло дуже сильне відчуття, що діапазон опонента переважно складається з бродвейних рук, які містять лише одну ♦.

Ще цікавішою була наступна думка.

«Поки я сидів у танку на терні, у мене виникло відчуття, що якщо рівером прийде ♦, суперник практично завжди буде блефувати. І тоді я із задоволенням заколю».

Саме так усе і сталося.

На рівері закрився флеш, суперник поставив блеф, а Ліхтенбергер без вагань зробив кол.

Сам гравець описує подібні моменти дуже незвично.

«Іноді виникає відчуття, ніби ти певною мірою сам вибудовуєш розвиток подій. Це схоже на стан повної усвідомленості, коли ти ніби проживаєш ситуацію ще до того, як вона остаточно відбудеться».

Попри це він не закликає довіряти будь-яким емоціям. На його думку, інтуїція працює лише тоді, коли людина має величезний практичний досвід і здатна відокремити справжні закономірності від випадкових збігів.

Саме тому Ліхтенбергер переконаний, що покер не можна повністю звести до математичних моделей. Солвери залишаються незамінним інструментом для вивчення теорії, однак у реальній грі існують аспекти, які виходять за межі чистих розрахунків і продовжують робити покер живою та надзвичайно складною грою.

Від університету до професійного покеру

Ліхтенбергер познайомився з покером ще підлітком, коли працював у боулінг-клубі. Його керівники грали в онлайн-покер, і саме тоді він вперше звернув увагу на гру.

До цього Ендрю захоплювався стратегічними комп’ютерними іграми, зокрема StarCraft, тому майже одразу помітив схожість між кіберспортом і покером.

«Я зрозумів, що покер — це стратегічна й тактична гра, де ти постійно намагаєшся переграти суперників. Правила дуже прості, але сама гра має неймовірну глибину й складність».

Як і багато представників свого покоління, він надихнувся історією Кріса Манімейкера та телевізійними трансляціями WSOP на ESPN. Проте вже на початку кар’єри його цікавили не лише гроші чи перемоги, а сам процес пошуку оптимальних рішень.

Після вступу до Stony Brook University Ліхтенбергер серйозно замислювався над вивченням філософії та суміжних дисциплін. Але щоразу чув від оточення одну й ту саму відповідь.

«Коли я говорив, що мене цікавить філософія, мені постійно відповідали: “На цьому не заробиш”. Тоді я подумав: якщо людям настільки важливий заробіток, то покер цілком може стати професією. І я почав грати дедалі більше».

Згодом стало очевидно, що покер приносить йому не лише задоволення, а й стабільний дохід. Після трьох семестрів навчання він залишив університет, маючи банкрол приблизно $30 000.

Втім, перш ніж остаточно перейти в професіонали, мати поставила йому одну умову.

«Коли я вирішив піти з університету, мама змусила мене повернути гроші, які вона витратила на моє навчання. І зараз я думаю, що це було правильно. Це став хорошим уроком відповідальності».

На той момент покер уже приносив йому більше грошей, ніж багатьом його друзям після закінчення навчання.

Ліхтенбергер навіть жартує, що його дохід був приблизно на рівні зарплати викладача математики.

«Я, мабуть, заробляв приблизно стільки ж, скільки мій професор математики. Я по-справжньому закохався в покер і не бачив жодних причин, чому міг би втратити до нього інтерес. Тому вирішив повністю присвятити себе грі».

Відкритість до нового стала головною перевагою

На думку Ліхтенбергера, одна з причин його розвитку як гравця полягає в тому, що він завжди залишався відкритим до нових ідей.

Він розповідає, що ще з молодості мав високі показники за психологічними тестами саме за параметром відкритості досвіду. Частково це риса характеру, частково — результат постійного бажання навчатися.

Саме ця відкритість поступово привела його далеко за межі класичного покерного навчання.

«Протягом усієї кар’єри я постійно стикався із ситуаціями, коли мої уявлення про самого себе, інших людей, гру або навіть реальність були надто жорсткими. Щоб рухатися далі, мені потрібно було пом’якшити ці переконання, побачити ситуацію інакше й отримати нове розуміння».

Згодом покер перестав бути для нього лише способом заробітку.

Він став своєрідною лабораторією, у якій Ліхтенбергер досліджував не тільки прийняття рішень за столом, а й власне мислення, емоції та сприйняття світу.

Саме тому його зацікавили східна філософія, метафізика та різні практики, що допомагають краще розуміти власний стан. Він наголошує, що ці пошуки ніколи не були спробою знайти «магічний секрет» перемог, а радше способом навчитися ясніше мислити й не дозволяти емоціям впливати на рішення.

Постійно вчитися й ставити під сумнів власні переконання

Під час інтерв’ю Ліхтенбергер неодноразово повертається до думки, що найбільший прогрес у покері починається тоді, коли гравець перестає вважати власні знання остаточними.

Він пояснює, що в різні періоди кар’єри ловив себе на тому, що занадто сильно прив’язувався до певних концепцій або уявлень про гру. Згодом майже завжди виявлялося, що саме ці переконання заважали йому зробити наступний крок.

Тому він виробив звичку регулярно переглядати власні погляди й ставити під сумнів навіть ті речі, у яких був майже впевнений.

За словами Ліхтенбергера, така відкритість дозволила йому не лише покращити результати за столами, а й інакше дивитися на життя загалом.

В інтерв’ю він багато говорить про те, що поступово почав вивчати східну філософію, метафізику та різні підходи до усвідомленості. Усе це, на його думку, допомогло краще зрозуміти власне мислення та навчитися помічати моменти, коли він починав буквально “тиснути” на ситуацію, намагаючись будь-що отримати бажаний результат.

Замість цього він навчився повертати себе в більш спокійний і зосереджений стан.

Саме тоді, вважає Ліхтенбергер, інтуїція працює найкраще.

Учень гри навіть після двадцяти років кар’єри

Попри всі досягнення, Ліхтенбергер не вважає себе людиною, яка вже знайшла відповіді на всі питання.

Навпаки, він каже, що й досі сприймає себе насамперед як учня.

Його й досі захоплює те, як настільки проста за правилами карткова гра може приховувати майже безмежну кількість стратегічних і психологічних нюансів.

Саме тому він продовжує досліджувати покер, ставити собі нові запитання й шукати відповіді там, де солвери вже не можуть допомогти.

На його думку, сучасні GTO-інструменти кардинально змінили процес навчання й залишаються незамінною частиною підготовки будь-якого професійного гравця. Однак навіть вони не здатні пояснити все, що відбувається за столом між живими людьми.

Саме ця невизначеність і є тим, що досі найбільше захоплює Ліхтенбергера в покері. Через майже двадцять років після того, як він обрав карти своєю професією, він продовжує шукати відповіді на запитання, які неможливо отримати одним натисканням кнопки в солвері.