Переваги без болю: нова філософія Томмі Анджело

Томмі Анджело, ветеран гри, покерний коуч і автор, відомий своїм підходом до «безболісного покеру», знову повернувся з роздумами про те, як вподобання — навіть найдрібніші — можуть стати пасткою для розуму покериста.

У своїй новій статті «Painless Preferences» він пропонує поглянути на гру (і життя загалом) під новим кутом — через прийняття реальності без постійного болю від того, що щось пішло не так, як хочеться.

Розчинена кава і кишенькові тузи: в чому різниця?

«Якщо ти любиш каву зі вершками, а подають чорну — це не причина бути нещасним» — пише Анджело. І додає: «Так само, як і не отримати виплату з кишеньковими тузами». Звучить просто. Але ж усі ми знаємо, що покер — це поле битви емоцій. Томмі визнає, що колись був заручником вподобань: ідеальна температура в покер-румі, правильне освітлення, центрована посадка гравців, ідеально дозрілий фруктовий салат…

«Громадський покер-рум — це бенкет для буркотунів, і мій розум, спраглий до недоліків, ласував на повну».

Коли все навколо дратує, неможливо грати у свію гру. Навіть банальні речі, як кава не тієї температури чи неправильний нахил столу, можуть створити «хмару роздратування», що нависає над гравцем і краде його фокус.

А що вже казати про власні помилки за столом:

«Я програв Валєрі! Як я міг заплатити цьому чуваку?!»
«Простий донк-бет у півбанка, а я його не зробив. Красиво, генію…»
«Три бай-іни в мінус. Не кінець світу, але… F%&K Я НЕНАВИДЖУ ПРОГРАВАТИ!»

Головний інсайт: помічати шаблони

Перевага → не реалізована → настрій в мінус. Томмі почав помічати цей ланцюг. І замість того, щоб ігнорити своє невдоволення, почав йому відповідати — буквально й метафорично. Почав ставити собі питання:

• Чому в одну мить я щасливий, а в наступну — вже ні?
• Якщо я повинен піти опівночі, але лишаюсь через тілт, що буде з моїм завтрашнім настроєм?
• Якщо гравці мене дратують, а це коштує мені грошей — як я маю оптимізувати гру?

Анджело відзначає, що кількість розчарувань та подразників у покері на годину значно вища, ніж у звичайному житті. Тому саме покер — ідеальне місце, щоб вирвати з корінням причини внутрішнього неспокою.

«Що варте, у доларах, бути щасливим з тим, що є, а не нещасним через те, чого нема?»
Відповідь очевидна: бути “тілтостійким” — це бути багатим.

Двадцять років тому Томмі дійшов до дна. І відштовхнувся. Тепер його ціль — не просто грати в покер заради прибутку чи задоволення. Його мета — усунути біль від невиправданих сподівань.

«Якщо зустрінеш Будду за столом — вибий з нього всі фішки».

Сьогодні Анджело каже: «Я досі люблю вигравати, і мені все ще не подобається програвати. Але хмара роздратування давно випарувалась. І все стало набагато простіше».

Навіть холодна кава тепер приносить йому задоволення.