Джонатан Джаффе: як я прикинувся новачком у покері й виграв $670 тисяч

Покерний професіонал і тренер Джонатан Джаффе, який за кар’єру заробив понад $20 млн у живих турнірах, поділився історією свого прориву в професійному покері. У матеріалі, який вперше вийшов на його Substack, він розповів про шлях від онлайн-гриндера до одного з найсильніших хедз-ап-гравців свого часу, а також про незвичайний експеримент, який допоміг йому посісти друге місце на етапі WPT і заробити $670 000.

На початку 2007 року Джаффе було лише 19 років, тому можливостей грати в легальний живий покер у США майже не існувало. Винятком залишався лише Turning Stone Casino в штаті Нью-Йорк, а також щорічний PokerStars Caribbean Adventure (PCA) — турнір із бай-іном $10 000 на Багамах, який проходив на курорті Atlantis.

PokerStars проводив сотні сателітів до цієї події, завдяки чому в турнірі збиралися як професіонали, так і численні онлайн-кваліфаєри та аматори.

За словами Джаффе, у той час виграти пакет на PCA означало значно більше, ніж просто поїхати на престижний турнір і провести тиждень у тропіках. Це було своєрідним підтвердженням власного рівня. Можна було місяцями розповідати друзям і знайомим, що поїздку на Багами забезпечила саме покерна майстерність, а сам онлайн-покер переставав виглядати як дивне хобі й викликав зацікавлення та навіть заздрість.

Він також зазначив, що PokerStars активно просував PCA й, на його думку, міг навіть втрачати на цьому гроші. Водночас саме цей фестиваль чудово працював на популяризацію покеру та підтримував романтизовану ідею «покерної мрії».

Турнір, який змінив усе

Попри важливість PCA для кар’єри Джаффе, вирішальним став не його власний виступ.

Він вилетів ще в середині першого дня після того, як занадто агресивно розіграв A-J на флопі J-7-6 і виставився проти J-7 та сету сімок.

Перед турніром він, як і багато інших професіоналів, обмінявся 5% своїх часток із кількома друзями, яких вважав рівними собі за рівнем гри.

Один із них — хедз-ап-гравець Джон Форд — сенсаційно посів третє місце та отримав $550 000 призових. Частка Джаффе склала $27 500, які на той момент стали найбільшим одноразовим виграшем у його житті.

Він згадує, що ці гроші сприймалися зовсім інакше, адже були радше результатом удачі, ніж власної гри. Саме тому він легко переконав себе використати їх для гри на значно вищих лімітах.

Спочатку це були лише поодинокі матчі по $500 і $1 000, коли за столами з’являлися слабкі суперники.

Наприкінці січня відбувся момент, який він пам’ятає лише уривками. Джаффе випадково опинився в хедз-апі з бай-іном $5 000 і приблизно через двадцять хвилин уже дивився на екран із прибутком $4 900.

За його словами, емоції від цієї перемоги були настільки сильними, що все інше в житті тимчасово втратило свої барви.

Ще два місяці він майже не сідав за столи цього ліміту, однак наприкінці березня все ж повернувся. Два поспіль програні матчі по $5 000 коштували йому $10 000. Після цього він змушений був повернутися до звичних ігор по $100 і $200, щоб відіграти втрати.

Втім, саме тоді він зрозумів, що хоче регулярно змагатися з найкращими гравцями формату, а в 19 років йому вистачало і сміливості, і часу, щоб постійно робити нові «постріли» на високих лімітах.

Несподіваний союзник

Із розвитком кар’єри Джаффе отримав союзника, якого зовсім не очікував, — власного батька.

Попри те, що той зовсім не цікавився грою в покер, його захоплював світ хедз-ап Sit & Go. Він уважно стежив за лобі високих лімітів і щоразу телефонував синові, коли помічав незнайомого суперника в турнірах із бай-інами $2 000 або $5 000.

«Джонатане! Швидко за комп’ютер! Тут якийсь хлопець із рф, якого я ніколи не бачив, сидить у лобі $5K!»

За оцінкою самого Джаффе, саме ці дзвінки принесли йому понад 20% прибутку в той період.

Його батько працював психіатром і все життя ненавидів чергування, але тепер уже син фактично перебував «на виклику» цілодобово. Для самого Джаффе це стало справжнім азартом — кожен телефонний дзвінок протягом наступного десятиліття він сподівався побачити саме від батька.

Після цього розпочався найуспішніший відрізок його кар’єри.

У квітні він заробив $80 000 — майже стільки ж, скільки за весь попередній рік. Лише кілька місяців тому він пишався своїм результатом за 2006-й, який став винагородою за дисципліну, наполегливість і вміння переживати складні періоди.

Тепер ту саму суму вдалося виграти лише за один місяць, причому не завдяки великому турнірному заносу, а у форматі, який він і без того постійно грав. Саме тоді його уявлення про можливості заробітку в покері кардинально змінилося.

Він без проблем переходив між лімітами від $200 до $5 000, а перемоги почали сприйматися майже як закономірність.

У травні Джаффе додав ще $20 000 прибутку.

Червень став ще більш вражаючим — $138 000 чистого плюса. За його словами, ця цифра здавалася майже нереальною.

У липні позитивна серія продовжилася, а на початку серпня він виграв ще приблизно $50 000. Загальний прибуток за цей період досяг $284 000, хоча жоден окремий виграш не перевищував $5 400.

Джаффе згадує, що тоді його впевненість у собі була надзвичайно високою, а его — ще більшим. Йому почало здаватися, що будь-яка гра завершуватиметься перемогою.

Один із найкращих у хедз-апі

За словами Джаффе, справа була не лише в хорошому ран-готі. Він вважав, що справді мав сильну перевагу над більшістю суперників.

Особливо це стосувалося читання рук — навички, яка в епоху до масового використання сучасних солверів мала величезне значення в хедз-апі.

Тодішня сцена постійно змінювалася. Нові лідери могли з’явитися буквально за одну ніч, і було непросто зрозуміти, чи дійсно це найсильніші гравці, чи вони просто переживають вдалий період.

Озираючись назад, Джаффе вважає, що приблизно із середини 2007 року входив до трійки-п’ятірки найкращих хедз-ап-гравців світу.

Водночас він визнає, що мав недостатній банкрол для тих лімітів, на яких грав. Саме тому успіх значною мірою залежав не лише від майстерності, а й від того, що позитивна дисперсія приходила в потрібний момент.

Перший серйозний даунсвінг настав уже в серпні.

За короткий проміжок часу він програв трохи більше $100 000 зі свого прибутку.

У підсумку рік завершився плюсом $182 000 лише у хедз-ап Sit & Go, але водночас дав дуже важливий урок: на таких лімітах коливання можуть бути надзвичайно швидкими та болючими.

Джаффе порівнює власний підхід із підходом інших сильних регулярів того часу, зокрема Jorj95 і SpaceGravy.

Вони грали 6-max і 9-max Sit & Go, маючи банкрол, який дозволяв переживати просадки у 300–1000 бай-інів.

Сам він натомість сідав за дорогі хедз-апи, маючи лише 20–50 бай-інів, що фактично робило його гру набагато ризикованішою.

Він зізнається, що роками переконував друзів і родичів, ніби покер — це не азартна гра, аж поки сам не почав у це вірити.

Насправді ж ставки, на яких він тоді грав, були такою ж мірою азартом, як і професією.

Найлогічнішим способом зменшити ризики було продати частину екшену.

І вже у лютому 2008 року така можливість з’явилася.

Пропозиція від бекерів

Ініціатором угоди став професійний гравець на ім’я Кіт, відомий за ніком Dr. Fells.

Він давно грав дорогі хедз-апи, а його аватар із Ганнібалом Лектером був добре знайомий усім регулярним суперникам.

Одного дня Кіт попросив електронну адресу Джаффе й пояснив, що разом із групою інвесторів створив фонд для бекінгу найсильніших хедз-ап-гравців високих лімітів.

Через місяць Кіт та один із його інвесторів на ім’я Майк прилетіли до Коннектикуту, щоб особисто зустрітися з Джаффе.

Вони підготували детальну презентацію з різними фінансовими моделями, оцінкою ризиків і кількома варіантами співпраці — від максимально консервативних до більш агресивних.

Суть пропозиції полягала в тому, щоб Джаффе міг і надалі грати найдорожчі ліміти, але ризикував лише тією сумою, яку був готовий втратити.

Разом із ним на зустрічі був його друг Нік, який активно ставив запитання та допомагав оцінювати умови.

Джаффе згадує, що тоді професійний покер усе ще здавався більшості людей чимось дивним. Настільки, що мати одного з його друзів була переконана, ніби він заробляє гроші продажем наркотиків.

Саме тому факт, що інвестори хотіли вкладати кошти саме в нього, сприймався як велике професійне визнання.

З одного боку, частковий бекінг дозволив би суттєво згладити дисперсію та спокійніше грати найдорожчі столи.

З іншого — означав необхідність віддавати частину майбутнього прибутку.

У 20 років Джаффе не мав сім’ї чи інших серйозних фінансових зобов’язань, тому міг дозволити собі ризикувати й, у разі невдачі, просто повернутися на середні ліміти та почати все заново.

Саме через це він довго не міг визначитися, чи варто погоджуватися на угоду.

Перший WSOP

Після того як у березні Джаффе виповнився 21 рік, він уперше отримав можливість зіграти на Світовій серії покеру (WSOP) — турнірі, який свого часу й надихнув його стати професіоналом.

Перші два тижні фестивалю принесли лише помірні результати, однак справжній прорив стався в чемпіонаті з хедз-апу за $10 000.

Саме цей формат був його головною спеціалізацією, тому успішний виступ на настільки престижній сцені мав для нього особливе значення.

Джаффе дійшов до півфіналу, посів четверте місце серед 256 учасників і отримав $108 000 призових.

За його словами, це досягнення мало значно більше значення, ніж може здатися з огляду лише на суму виплати.

Попри те, що до початку WSOP він уже заробив понад $250 000, його реальний банкрол становив близько $100 000.

Значна частина попереднього прибутку пішла на податки, максимальні пенсійні внески за 2006 і 2007 роки, оплату житла та інші звичайні витрати.

Крім того, хоча автомобілі ніколи особливо його не цікавили, він усе ж придбав Infiniti G35 Coupe 2004 року випуску.

Озираючись назад, Джаффе визнає, що це була перша велика покупка, зроблена не для власного задоволення, а для того, щоб справити враження на інших. Усвідомлення цього прийшло до нього лише багато років потому.

Турнір WPT і роль «новачка»

У листопаді 2008 року етап World Poker Tour у Foxwoods став для Джаффе черговою великою можливістю.

Турнір із бай-іном $10 000 проходив лише за півтори години їзди від його квартири в Коннектикуті.

Він зазначає, що живий турнірний покер тих років кардинально відрізнявся від онлайн-гри.

В онлайні він звик аналізувати таймінги та розміри ставок, тоді як за живими столами суперники буквально безкоштовно видавали величезну кількість інформації.

Гравці відкрито обговорювали свої роздачі між вулицями, показували карти сусідам по столу, ділилися власними стратегічними поглядами, а фізичні телси часто були настільки очевидними, що їх важко було не помітити.

На той момент Джаффе був молодим і самовпевненим онлайн-регуляром хедз-апу, який, за його словами, виглядав років на п’ятнадцять.

Попри четверте місце на чемпіонаті WSOP із хедз-апу, його справжнє ім’я практично нічого не говорило більшості учасників живої сцени.

Саме тому він вирішив максимально використати власну анонімність.

Ще до початку турніру Джаффе створив для себе образ повного новачка.

Він навмисно складав фішки дивними стовпчиками по чотири штуки, робив ставки з незграбністю маленької дитини й усім охочим розповідав, що на турнір його відправили заможні дідусь із бабусею, які нібито заробили статки, володіючи боулінг-клубом.

Коли за столом Майк Дентале запитав його ім’я, Джаффе остаточно вирішив не виходити з ролі.

— Кріс, — відповів він.

Він згадує, що цей спектакль був настільки перебільшеним, що мав би виглядати абсолютно неправдоподібно.

Уже в першу годину турніру він залімпив 3♠2♠ з ранньої позиції, після чого зробив великий ререйз проти рейзу та кількох колів.

Коли суперник викинув карти після контбета на флопі A-K-10, Джаффе демонстративно відкрив свій блеф, а потім майже півтори хвилини показово перекладав фішки, імітуючи поведінку недосвідченого гравця.

Протягом шести днів — фінальний стіл проходив уже на сьомий — він жодного разу не виходив із цього образу.

При цьому Джаффе повністю домінував у турнірі.

Щовечора він завершував день у статусі чіп-лідера, а починаючи із середини першого дня й аж до фінальної вісімки жодного разу не виставлявся більш ніж на 25% свого стеку в одній роздачі.

За його словами, контроль над перебігом турніру здавався майже абсолютним.

Коли легенда могла розкритися

Найнебезпечніший момент настав на четвертий день.

Під час розпакування фішок до нього підійшов досвідчений професіонал Джон Фрідберг.

Він запитав:

— То це ти Iftarii, так?

Саме під таким ніком Джаффе грав на PokerStars.

За словами самого Джонатана, у той момент у нього буквально завмерло серце.

Втім, Фрідберг не виглядав повністю впевненим у своїй здогадці, тому Джаффе вирішив продовжувати виставу.

Він здивовано подивився на співрозмовника й відповів:

— Я… американець?

Зніяковілий Фрідберг пояснив, що професіонал Кевін Сол написав на одному з покерних форумів, нібито за столом грає відомий онлайн-регуляр високих лімітів.

Джаффе продовжив удавати, що взагалі не розуміє, про що йдеться.

Після короткої розмови вони разом посміялися над непорозумінням, і Фрідберг пішов, переконаний, що просто помилився.

Справжню особистість Джаффе вдалося підтвердити лише тоді, коли в турнірі залишилося шість учасників і фінальний стіл уже готувався до телевізійної трансляції.

Друге місце за $670 тисяч

На фінальному столі Джаффе, попри великий стек, не вибив жодного суперника.

Більше того, він програв усі префлоп-оліни, у яких брав участь.

Попри це, запас фішок дозволив йому дістатися хедз-апу проти Джонатана Літтла.

Фінальне протистояння тривало кілька годин.

У вирішальний момент Джаффе програв Літтлу три префлоп-оліни, два з яких могли принести йому чемпіонський титул.

У підсумку він посів друге місце, отримавши $670 000 призових.

Водночас він зазначає, що залишив собі 85% виграшу, ще 10% належали Ніку, а 5% — Кіту.

Попри величезний фінансовий успіх, власні емоції після завершення турніру він описує досить стримано.

Він був щасливий через гроші, але водночас відчував, що підвів друзів і родичів, які приїхали підтримати його.

Як справжній професійний спортсмен, він тоді сприймав друге місце не як досягнення, а як поразку.

Джаффе зазначає, що більшість гравців після глибокого проходу в престижному турнірі починають активно подорожувати покерним туром.

Із ним цього не сталося.

Foxwoods залишив яскраві спогади, однак турнірний покер здавався йому занадто повільним і вимагав терпіння, якого він тоді не мав і навіть не прагнув розвивати.

Після завершення серії він повернувся до дорогих хедз-апів онлайн.

Саме там, за його словами, він почувався по-справжньому вдома.

Завершуючи розповідь, Джаффе зазначає, що у 21 рік був саме тим типом гравця, якого тодішній покер щедро винагороджував. Проте зовсім скоро гра почала змінюватися, і нова епоха мала продемонструвати всі слабкі сторони, які він ще не усвідомлював.