Джонатан Літтл: уроки, які дають поразки в покері

Літній сезон великих турнірів добігає кінця, і чимало гравців підбивають підсумки не на свою користь. Навіть найкращі іноді опиняються в мінусі. Дворазовий чемпіон WPT і володар браслета WSOP Джонатан Літтл розглядає, яких уроків варто навчитися з поразок за покерним столом.

Зміна мислення

Програвати ніхто не любить, але це не обов’язково має бути болісно. Зміна ставлення до поразок допомагає звести неприємні відчуття до мінімуму. Багато гравців ніколи не дають собі шансу досягти успіху в покері: після поразки вони засмучуються, йдуть у тильт або кидають гру. Найважливіше для професійного турнірного гравця — не дозволяти емоціям впливати на рішення в окремому турнірі чи серії.

Літтл зауважує, що гравці, які надто переймаються своїм «турнірним життям», нерідко дозволяють блайндам поступово зменшити стек, втрачаючи можливість поборотися за перемогу, яку могли б отримати, якби ризикнули кілька разів.

Прийняття дисперсії

Кожен окремий турнір варто розглядати як частину великої дистанції. Літтл згадує, що на початку кар’єри грав тисячі Sit & Go щомісяця. Якщо він програвав гру (що, за його підрахунками, траплялося близько 2600 разів на місяць), то просто відкривав наступний й грав далі. Це не було проблемою.

У живому покері ситуація інша: доводиться летіти через країну або світ, що неминуче створює емоційну прив’язаність. Однак принцип залишається тим самим. Програш кількох турнірів поспіль не робить людину невдахою в житті, так само як перемога в одному турнірі не робить її успішною. Не варто ототожнювати поразку в покері з особистою невдачею.

Усунення емоцій

Літтл наводить приклад із власного досвіду, коли був надто емоційно залучений у турнір. Через шість місяців після другої перемоги на WPT, яку він здобув у Foxwoods, він вилетів із головного турніру WPT там само на 55-му місці. Перемога могла б зробити його першим гравцем, який виграв два головні турніри поспіль в одному казино, і зробила б його фаворитом на звання «Гравця року» WPT другий рік поспіль. Літтл зазначає, що спокійно сприйняв результат, оскільки зіграв якнайкраще. Однак для перемоги в турнірах цього недостатньо: потрібно, щоб дисперсія склалася на користь гравця. Прийняття цього факту допомагає спокійніше оцінювати поразки.

Гра на довгій дистанції

Гравці-аматори часто скаржаться, що їм важко дотримуватися такого підходу через рідкісну участь у турнірах. Літтл визнає, що з віком і зменшенням кількості живих турнірів ці побоювання стали зрозумілішими. Однак рідкісна участь не означає, що варто грати погано. Надто обережна гра означає відмову від частини очікуваної вартості лише заради довшої участі в турнірі.

Математика турнірів

Важливо дотримуватися банкрол-менеджменту. Найбільше скаржаться на поразки ті, хто грає вище своїх фінансових можливостей. За банкролу $800 000 програш турніру з бай-іном $10 000 залишає гравцеві ще 79 бай-інів. За банкролу $5 000 втрата $1 000 означає втрату 20% усіх коштів і створює значно сильніший психологічний тиск.

Розуміння математики турнірів допомагає звикнути до поразок. Якщо гравець бере участь у 1000 турнірів, навіть за частого потрапляння у призи він отримає виплати лише у 20% випадків. Іншими словами, 80% часу він залишається без грошей. Багато найкращих гравців потрапляють у призи приблизно у 18% випадків, тобто 82% часу вони йдуть ні з чим. Однак коли вони потрапляють у призи, то зазвичай мають великий стек, що дозволяє вигравати одні з найбільших призів, які з лишком компенсують дрібні поразки.

Турніри як лотерея

Покерні турніри варто розглядати як лотерею. Під час внесення бай-іна гравець отримує певну кількість умовних квитків залежно від рівня майстерності. За наявності переваги квитків більше, за відсутності — менше. Беззбитковий гравець умовно отримує 10 квитків, гравець із ROI 50% — 15, а гравець із ROI -30% — 7. Усі грають якнайкраще, а переможця обирають випадково. За наявності переваги та належного банкролу участь у турнірах залишається плюсовою на дистанції, навіть якщо більшість спроб завершуються поразкою.

Літтл вважає, що йому пощастило мати погані результати в перший рік кар’єри живого турнірного гравця. Якби він почав із великої переможної серії, то не був би готовий до ще гірших спадів, які трапляються пізніше. Багато молодих гравців починають кар’єру сильно, а потім розорюються. Спади неминучі, і до них варто бути готовим.