Зменшення невизначеності для ухвалення виграшних рішень
Уроки від когнітивної науковиці та чемпіонки світу з покеру Енні Дюк.
Переклад статті психологині Дженні Грант Ренкін, частина 3 з 7. Щоб почати з початку — дивіться частину 1.
Дженні Грант Ранкін: Мені подобається, що ви говорите про когнітивний дисонанс — той психологічний дискомфорт, коли ми розуміємо, що вдача відіграла роль у нашому успіху, але нам хочеться вірити, що все досягнуто лише завдяки нам. Проте дослідження показують, що коли ми подолаємо цей дискомфорт і приймемо не зовсім приємну правду, ми насправді стаємо щасливішими.
Енні Дюк: Саме так. Прийняти роль вдачі — це вигідно. Це покращує наші майбутні рішення.
Дженні Грант Ранкін: У ваших книгах ви часто підкреслюєте, що люди занадто довго тримаються за справи, які того не варті. Чому?
Енні Дюк: Причин чимало. Якщо звернутись до роботи Даніеля Канемана та інших дослідників когнітивних упереджень, то багато з цих упереджень можна звести до одного: вони заважають нам зупинитися. Найвідоміше з них — це помилка невідшкодованих витрат. Ми враховуємо вже витрачені ресурси, приймаючи рішення про те, чи вкладати ще.
Уявіть, що ви купили акцію по $50, а зараз вона коштує $40. Рішення про те, чи тримати цю акцію, буде для вас іншим, ніж для того, хто щойно зайшов і дивиться на неї вперше. Навіть якщо нова людина вирішить, що ця акція не варта купівлі по $40, ви, найімовірніше, будете тримати її далі, кажучи собі: «Я хочу повернути свої гроші» або «Не хочу втрачати ті $10, що вже втратив». Але це — помилка. Має значення лише одне: чи приносить ваше рішення виграш у майбутньому.
Є простий мисленнєвий експеримент, який це чудово ілюструє, настільки, що люди сперечаються, чи це взагалі помилка. Уявіть, що ви фанат гурту. Вони грають на відкритому майданчику, але в день концерту трапляється погодний апокаліпсис: холодно, блискавки, град. Ваш друг, який мав піти, тепер віддає вам квиток безкоштовно. Ви підете? Майже всі кажуть: «Та ні, я не йду». І це логічно.
А тепер уявімо, що все те саме, тільки ви купили цей квиток два тижні тому за $1000. Ви підете? Більшість скаже: «Ну звичайно, я ж не хочу втратити ті $1000». Але ці гроші вже втрачені.
Це і є помилка невідшкодованих витрат. Ви не хочете йти на концерт за будь-яких умов, але все одно йдете — бо заплатили. Хоча, логічно, рішення має бути ідентичним у обох випадках, адже квиток уже оплачений.
Ми помиляємося, бо думаємо про втрати ретроспективно («Я вже витратив $1000, не хочу марнувати їх»), замість перспективно («Я зараз витрачаю ще більше часу і нервів на щось безглузде»). Ця помилка трапляється всюди — у стосунках, проєктах, роботі. Ми не йдемо, бо шкода того, що вже вклали, навіть якщо нам там зле.
Дженні Грант Ранкін: Я залишалася в токсичному шлюбі, на першій роботі — занадто довго. Як об’єктивніше оцінювати ситуацію?
AD: Тут є ширший філософський підхід. Згадаймо про саму природу прийняття рішень: ми завжди маємо справу з невизначеністю. Ми приймаємо рішення з неповною інформацією, а після прийняття починаємо дізнаватися нове. І часто говоримо собі: «От якби я тоді знала те, що знаю зараз…». Тобто, ми визнаємо, що зробили б інший вибір.
І от тут можливість припинити стає справжнім подарунком. Якщо щось іде не так — акції впали, на вулиці град — у нас є шанс змінити рішення, навіть якщо початкове було хибним. Це й є сила — можливість вийти з поганого вибору.
Бо якщо ми не зможемо зупинитися, то стає страшно щось починати. Але хороша новина в тому, що ми можемо зупинятися. І ми повинні це робити. Проблема лише в тому, що зазвичай не робимо, бо впираємось у помилки типу невідшкодованих витрат.
100% согласен. За собой замечал подобное поведение.
Висновки занадто узагальнені, (всі,більшість, у середньому тощо),та стосуються середньостатистичного ідивіда. В житті все на багато суб’єктивнише та конкретніше. Нема повністю однакових ситуацій, а тому не може бути однозначних рішень. Ситуації можуть бути схожими, а рішення для схожих ситуацій можуть надаватися однакові лише з разною єффективністю.
Мені здалося, що вся ця стаття зводиться до одного питання про стакан в який налито половина об’єму ридини. Цей стакан наполовину повний, чи на половину пустий?
Смотря с какой стороны “посмотреть” на ту или иную ситуацию.
Интересная и познавательная статья.
Познавательно, ждем перевод следующей части.
Такое… кожны мае свае думкі…
Якось душновато)
Есть такое.
Ну если уже купил билет за 1000$ на концерт любимой группы, то его надо обязательно посетить, хоть там будет ураган вместе со шторомом и цунами!
Не могу сказать про концерт, а вот на футбольный матч “Динамо” Киев в еврокубках старался попасть не взирая ни на погоду, ни на наличие билета. Однажды пришлось семь часов сидеть до начала матча в будке охраны , что бы оказаться внутри тройного оцепления. Пройти без билета на трибуны оказавшись вне оцепления было уже элементарно.
7 часов сидел, жесть. А не проще было за 10-20 гривен купить билет!?
Не проще. Дело не в деньгах, а в наличии билетов. Я тогда был еще студентом и с друзьями поехали в Киев на игру Еврокубка. Билетов в продаже небыло, но были друзья студенты, которые предложили такой вариант. Нас он устроил т.к. по иному на игру не попасть было.
У перекупов всегда можно купить билеты, правда в студенческие годы наверное денег не было.
Да, в студенческие годы денег на билеты не было. Мы даже в Киев на игру ехали перекладными тремя электричками бесплатно, а те деньги, что насобирали у себя и понаодалживали у девчат с курса пошли на вино, портвейн 777 ” огнетушитель” тогда его называли. Так что нам было сподручнее посидеть в конуре работников стадиона за стаканом вина, чем без вина, но с билетом. В студенчестве совсем другие критерии и приоритеты.
Увы, сейчас уже на такое меня не сподвигнешь. Лишний раз даже с комфортом куда-то ехать в облом.
Классная история)
Про акции за 50 баксов верно подмечено.